Як виправити мезіальний прикус у дітей

Мезіальний прикус (прогенія) — це аномалія розвитку зубощелепної системи, коли нижня щелепа виступає вперед щодо верхньої. Цей стан вимагає своєчасного лікування, оскільки не тільки погіршує естетику обличчя, але й викликає функціональні розлади: утруднення жування, порушення дикції, підвищене навантаження на зуби та суглоби, а в деяких випадках навіть проблеми з диханням.

Чим раніше виявлено аномалію, тим легше скоригувати прикус. Лікування залежить від віку дитини, ступеня вираженості дефекту та причин його розвитку. У разі необхідності коригування прикусу та покращення зовнішнього вигляду обличчя, ортогнатична хірургія може бути оптимальним вибором. Однак, перш ніж розпочати лікування, лікар проведе повну діагностику та в індивідуальному порядку розробить план, що враховує всі особливості анатомії пацієнта та ступінь вираженості проблеми.

Що таке мезіальний прикус (прогенія)?

Мезіальний прикус або прогенія — це патологічний стан, при якому нижня щелепа висунута вперед і значно виступає по відношенню до верхньої. Ця аномалія може значно спотворювати як зовнішній вигляд, так і функціональність зубощелепної системи. Мезіальний прикус є однією з найскладніших патологій у стоматології та ортодонтії, оскільки його корекція потребує комплексного підходу.

У дорослих пацієнтів, особливо при значній мірі виразності прогенії, виправити таку проблему виключно за допомогою ортодонтичних конструкцій стає дуже складно. У таких випадках може знадобитися хірургічне втручання, спрямоване на корекцію положення щелеп та відновлення нормального прикусу.

Прогенія може бути як спадковим захворюванням, так і наслідком порушення нормального формування прикусу у процесі росту та розвитку дитини. Ці зміни виникають через неправильне становище щелеп, дисбаланс у рості зубів або травми, що в свою чергу впливає на розвиток зубощелепної системи. Важливо розуміти, що мезіальний прикус не тільки змінює зовнішній вигляд, а й може суттєво вплинути на здоров’я ротової порожнини та якість життя дитини.

Встановлення брекетів

Ціни на брекети

Як визначити мезіальний прикус ?

Мезіальний прикус (прогенія) можна визначити за низкою характерних ознак, які впливають як на зовнішній вигляд, так і на функціональні особливості зубощелепної системи. Важливо відзначити, що виявлення цієї аномалії на ранніх стадіях має вирішальне значення, оскільки чим раніше починається корекція, тим легше та ефективніше буде лікування.

Зовнішні ознаки:

• підборіддя та нижня губа помітно висунуті вперед;
• верхня губа виглядає запалою;
• ротова щілина може бути відкрита навіть у стані спокою;
• середня частина обличчя (у профіль) здається увігнутою або запалою;
• вираз обличчя може здаватися “сердитим” або напруженим.

Серед внутрішньоротових ознак виділяють:

• нижні зуби перекривають верхні (або стуляються з ними впритул);
• при змиканні жувальних зубів помітна “сходинка” — нижні зуби виступають вперед;
• нижні зуби можуть бути нахилені всередину (у бік язика);
• можливі щілини між зубами;
• деякі зуби можуть бути зміщені або бути не на своєму місці;
• через скупченість зубів на нижній щелепі часто утворюється зубний камінь, розвивається запалення ясен та карієс біля основи зубів.

Функціональні порушення:

• проблеми з мовленням: труднощі з вимовою деяких звуків;
• утруднення при надкушуванні та пережовуванні їжі;
• порушення роботи скронево-нижньощелепного суглоба (СНЩС), що може викликати біль та дискомфорт;
• неправильний розподіл навантаження на зуби, що призводить до перевантаження ясен та кісткової тканини, розвитку пародонтозу та ранньої втрати зубів.

Мезіальний прикус не тільки впливає на зовнішність, а може серйозно погіршити якість життя дитини.

Причини мезіального прикусу

Мезіальний прикус формується під впливом різних факторів, які можна поділити на три основні групи: генетичні, вроджені та набуті. Давайте розберемо їх докладніше, щоб зрозуміти, як і чому виникає ця аномалія.

Генетична схильність

У 20-40% випадків мезіальний прикус передається у спадок. Якщо у батьків чи найближчих родичів спостерігаються аномалії будови лицьового скелета, велика ймовірність, що дитина успадкує особливості прикусу.

Вроджені фактори

Деякі проблеми формуються ще в утробі матері. До них відносяться:

• захворювання, перенесені під час вагітності;
• родові травми;
• недорозвинення (гіпоплазія) верхньої щелепи;
• вроджені дефекти лицьового скелета.

Порушення у розвитку зубів та ротової порожнини

Деякі аномалії зубного ряду сприяють появі прогенії:

• недостатня кількість зубів (адентію) на верхній щелепі;
• дрібні розміри зубів, особливо верхньої щелепи;
• коротка вуздечка язика, яка обмежує його рухливість;
• надмірно збільшений язик (макроглосія), що чинить тиск на зуби.

Вплив зовнішніх факторів після народження

До факторів, що впливають на формування мезіального прикусу в дитинстві, належать:

• штучне вигодовування – відсутність природного грудного вигодовування може призвести до слабкого розвитку верхньої щелепи;
• дефіцит вітамінів (рахіт) – впливає на правильний ріст кісток;
• утруднене носове дихання – викривлення носової перегородки, гіпертрофія мигдаликів чи хронічні захворювання ЛОР-органів змушують дихати дихати ротом, що змінює положення щелеп.

Шкідливі звички, що впливають на прикус

Деякі дитячі звички можуть сприяти розвитку мезіального прикусу:

• смоктання пальців, губи, іграшок чи інших предметів;
• звичка спати з опущеною на груди головою;
• звичай підкладати кулак або руку під підборіддя в положенні сидячи.

Порушення у строках та порядку прорізування зубів

Іноді мезіальний прикус формується через неправильну появу зубів:

• затримка (ретенція) прорізування верхніх зубів;
• раннє прорізування зубів на нижній щелепі, що порушує баланс прикусу.

Хвороби та наслідки медичного втручання

Рідкісні, але можливі причини мезіального прикусу включають:

• запалення кісткової тканини щелепи (остеомієліт);
• наслідки операцій із виправленню вродженої ущелини піднебіння;
• пухлини щелеп;
• гормональні порушення (акромегалія), що викликають посилене зростання нижньої щелепи.

Дитяча стоматологія

Види мезіального прикусу

Мезіальний прикус класифікується за різними параметрами, включаючи його форму та причини виникнення.

Залежно від анатомічних особливостей розрізняють:

• Зубоальвеолярний мезіальний прикус – розвивається через неправильне розташування зубів та аномалій прикусу. Найчастіше зумовлений шкідливими звичками у дитячому віці чи невчасною втратою молочних зубів.
• Гнатичний (скелетний) мезіальний прикус – пов’язаний із патологією розвитку щелепних кісток. У цьому випадку проблема торкається не тільки зубів, а й усієї структури лицьового скелета.

Залежно від факторів, що спричинили аномалію, розрізняють кілька різновидів патологічного мезіального прикусу:

• Вроджений (генетично обумовлений) прикус – характеризується збільшеною нижньою щелепою та укороченою верхньою. Передається у спадок і формується ще в період внутрішньоутробного розвитку.
• Прогенія нижньої щелепи – при цьому типі прикусу окремі зуби перешкоджають правильному змиканню щелеп. Найчастіше спостерігається у дітей, коли верхні ікла, що прорізаються, заважають нижній щелепі зайняти фізіологічно правильне положення.
• Ретрогнатія верхньої щелепи – характеризується зміщенням верхньої щелепи назад. На відміну від мікрогнатії розмір щелепи залишається в межах норми, але її положення щодо нижньої щелепи порушено.
• Непропорційні розміри зубів — занадто великі зуби (макродентія) або, навпаки, дрібні (мікродентія) можуть викликати порушення прикусу, призводячи до дисбалансу в роботі зубощелепної системи.

Залежно від ступеня зміщення зубів та кута нижньої щелепи виділяють три ступені мезіального прикусу:

• I ступінь – невелике відхилення: відстань між передніми зубами (сагітальна щілина) до 2 мм, усунення перших молярів до 5 мм, кут нижньої щелепи не перевищує 131°.
• II ступінь – виражені зміни: сагітальна щілина збільшується до 10 мм, зміщення перших молярів досягає 10 мм, нижньощелепний кут збільшується до 133 °.
• III ступінь – значна патологія: сагітальна щілина понад 10 мм, зміщення перших молярів у межах 11–18 мм, кут нижньої щелепи може досягати 145°.

Чим вищий ступінь порушення, тим більш виражені естетичні та функціональні проблеми, що потребують комплексного лікування.

Виправлення мезіального прикусу у дорослих

Лікування мезіального прикусу у дорослих є складним багатоетапним процесом, оскільки на відміну від дітей у дорослих кісткові структури вже завершили ріст і мають знижену пластичність. Це значно обмежує можливості корекції виключно ортодонтичними методами та нерідко потребує комплексного підходу, що включає хірургічне втручання.

Ортодонтичне лікування

Корекція мезіального прикусу може здійснюватися за допомогою ортодонтичних апаратів, таких як:

• Брекет-системи – застосовуються для переміщення зубів в оптимальне положення та покращення оклюзії.
• Елайнери – прозорі знімні капи, що використовуються у легких та середньоважких випадках.
• Міжщелепні тяги – допомагають скоригувати змикання зубних рядів за рахунок контрольованого на положення щелепи.

Однак при виражених гнатичних формах мезіального прикусу, коли порушення обумовлено не лише положенням зубів, але й патологією розвитку нижньої щелепи, ортодонтичне лікування виявляється недостатнім.

Хірургічне лікування

У випадках вираженої прогенії та невідповідності розмірів щелеп застосовується ортогнатична хірургія. Цей метод включає:

• остеотомію нижньої щелепи з наступною репозицією у фізіологічно правильне положення;
• можливу корекцію верхньої щелепи для досягнення оптимального співвідношення зубних рядів;
• фіксацію кісткових структур з використанням титанових пластин або матеріалів, що резорбуються .

Комбінований підхід, що включає ортодонтичну підготовку, хірургічну корекцію та подальшу ортодонтичну доробку оклюзії, дозволяє досягти стабільного результату, поліпшення функції жувального апарату та гармонізації лицьового профілю.

Лікування мезіального прикусу у дитини

Лікування мезіального прикусу у дітей є багатоетапним процесом, спрямованим на корекцію аномального положення зубних рядів та щелеп з метою забезпечення гармонійного розвитку зубощелепної системи та відновлення її функціональності. Тактика лікування визначається індивідуально, з урахуванням віку дитини, вираженості патології та етіологічних факторів.

Діагностика та оцінка ступеня вираженості патології

Комплексне обстеження проводиться ортодонтом і включає:

• Клінічний огляд: аналіз лицьових пропорцій в анфас та профіль, візуальна оцінка оклюзії та симетричності розташування щелеп.
• Функціональні проби: дозволяють диференціювати справжню та хибну прогенію.
• Зняття антропометричних параметрів обличчя та щелеп.
• Аналіз діагностичних моделей: оцінюються просторові стосунки зубних рядів.
• Ортопантомограма: панорамний рентгенівський знімок для оцінки стану кісткових структур та зачатків постійних зубів.
• Телерентгенографія у бічній проекції: застосовується для визначення кутових характеристик щелеп та аналізу черепно-лицьових пропорцій.
• Рентгенографія та КТ скронево-нижньощелепних суглобів (СНЩС): дозволяють виявити можливі суглобові патології.
• Електроміографія жувальної та скроневої мускулатури: оцінює функціональний стан м’язового апарату.
• Консультації суміжних фахівців (логопеда, отоларинголога): призначаються за наявності супутніх порушень, таких як дисфункція ковтання чи дихання.

Методи лікування

Як виправити мезіальний прикус у дітей ? Вибір тактики лікування залежить від віку дитини та ступеня виразності мезіального прикусу:

1. Функціональна міотерапія та ортодонтичні апарати (3–6 років)

На етапі раннього дитячого віку основна увага приділяється нормалізації м’язового тонусу та усунення факторів, що сприяють розвитку патології. Застосовуються:

• Міотерапія – комплекс вправ, спрямованих на зміцнення кругового м’яза рота, жувальних та мімічних м’язів.
• Функціональні апарати (трикомпонентні активатори, регулятори Френкеля, міофункціональні трейнери ) – сприяють корекції прикусу за рахунок перенаправлення росту щелеп.
• Корекція шкідливих звичок (наприклад, аномального ковтання, смоктання пальців, звички висування нижньої щелепи вперед).

2. Ортодонтичне лікування (7-12 років)

У період змінного прикусу лікування спрямоване на активний вплив на ріст щелеп та корекцію зубних аномалій:

• Знімні апарати (пластинки, капи, трейнери ) – використовуються для контролю росту нижньої щелепи та стимулювання верхньої.
• Функціональні апарати (апарат Філіпса, лицеві дуги, дисталізуючі конструкції) – застосовуються для спрямованої зміни положення щелеп.
• Незнімні ортодонтичні конструкції (брекет-системи, міжщелепні тяги) – використовуються при виражених формах мезіального прикусу.

3. Хірургічна корекція (13-18 років)

У підлітковому віці при значних скелетних порушеннях лікування може передбачати ортогнатичну хірургію. Перед оперативним втручанням проводиться ортодонтична підготовка, яка включає вирівнювання зубних рядів за допомогою брекет-системи.

Основні хірургічні методи:

• Остеотомія нижньої щелепи – переміщення її у фізіологічно правильне положення.
• Хірургічна корекція верхньої щелепи – за необхідності збільшення її розміру.
• Фіксація кісткових сегментів титановими пластинами для стабілізації результатів.

Рання діагностика та своєчасне лікування мезіального прикусу дозволяють досягти оптимальних результатів із застосуванням консервативних ортодонтичних методів. У випадках вираженої скелетної патології може знадобитися хірургічна корекція у підлітковому віці.

Комплексний підхід, що включає міотерапію, апаратне лікування та своєчасне втручання, забезпечує повноцінний розвиток зубощелепної системи та запобігає функціональним порушенням у майбутньому.

Автор статті стоматолог-хірург, щелепно-лицьовий хірург Кеян Давид Миколайович